1 грудня у відділі мистецької літератури відбувся майстер-клас з виготовлення різдвяних листівок та фігурок з паперу у стилі оригамі за участю соціальної групи Львівського міського територіального центру під керівництвом Юлії Клим. Розпочала зустріч завідувач відділу Надія Письменна. Завжди хочеться зробити приємне своїм рідним і близьким, особливо на новорічні та різдвяні свята. Найперше і правильне рішення – зробити листівку своїми руками з паперу та картону або якусь різдвяну фігурку, яка може стати креативним подарунком для друзів, окрасою дому. Виготовляти новорічні відкритки чи фігурки можна в різній техніці, стилях, з використанням різноманітних матеріалів.

30 листопада у відділі мистецької літератури відбувся круглий стіл на цікаву і актуальну тему «Різдвяні традиції в Україні та інших країнах світу» за участю соціальної групи Львівського міського територіального центру під керівництвом Юлії Клим. Розпочала зустріч завідувач відділу Надія Письменна. Різдво Христове в Україні завжди вважалося одним з найбільших релігійних свят. Цього року українці будуть святкувати його 25 грудня. Від 1 вересня 2023 року ПЦУ та УГКЦ перейшли на новоюліанський календар, тому дати багатьох церковних свят змінилися. Зміни торкнулися і другого найбільшого релігійного свята – Різдва Христивого.

Було представлено низку книжково-ілюстративних видань, які містять цікаві історії, які частково розкривають тему обговорення. Особливу увагу заслуговує видання.

Провідне коло Організації української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Український світогляд Івана Нечуя-Левицького».

У вступному слові завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич подав тему як український національний проект. Він висловив думку, що все визначне в історії нації має бути перетворене на національні проекти для прийдешнього. Величне минуле має стати проектом національного майбутнього.

Знакова книга Івана Нечуя-Левицького «Світогляд українського народу» повинна об’єднувати в товариства вчених етнографів, дослідників, інтерпретаторів, освітян і просвітян, популяризаторів, шанувальників, артистів, музикантів, співаків, меценатів – велике коло молодих і зрілих українців.

Аби бути надалі українцями за ідентичністю маємо обожнювати український світ природи, землі, історії, мови, віри – нашої святої землі і нашої священної історії, маємо їх боронити.

Залишається невирішеним те, як українцям у новій вірі залишити автентичний український національний світогляд та українську душу, дані в прадавні часи Богом. Основою для поєднання українського світогляду й віри Нового Заповіту повинні стати українські джерела «Слово о законі і благодаті» першого українця-митрополита Іларіона (прибл. 1050 р.), «Дохристиянські вірування українського народу» Івана Огієнка (1965 р.), «Світогляд українського народу» Івана Нечуя-Левицького (1876 р.) – одного з перекладачів Нового Заповіту (1868 р.), «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» Степана Килимника (1957 – 1964 рр.) та інші праці.

Лекція на цю тему, що відбулася 20 листопада, викликала не лише значний інтерес, але й жваве обговорення присутніми. Адже нині терени, про які мова, частково знаходяться в Україні (Донецька й Луганська області, часткового окуповані москалями, частково перебувають у РФ – Калмикія, Краснодарський край, частина Ростовської, Волгоградської, Воронезької областей.

Первісно Донщину заселяли кочовики – хозари. Їхню державу – Хозарський каганат – 965 р. завоював войовничий князь Святослав, який заснував тут Тмутороканське князівство. Воно існувало до монгольської навали ХІІІ ст. Згодом тут жили бродники, які воювали з кочівниками. Водночас із виникненням у ХV ст. козацтва на півдні України, аналогічні процеси відбувались і на Дону. В Україні козаки формувалися з українського, польського, литовського населення, на Дону значний відсоток склали московити й українці. З середини ХVІІ ст.. українська колонізація набрала постійного характеру, половина поселень належала осілому землеробському населенню. 1570 р. на Дону організаційно оформилося козацьке Військо Донське. Воно функціонувало на демократичних засадах, найважливіші питання вирішував Військовий Круг. Москва спочатку визнавала окрему організацію і привілеї донців, оскільки вони відігравали важливу роль в охороні південних кордонів від кочовиків, далі використовувала Військо Донське для численних воєн проти сусідів. Донці й запорожці спільно воювали проти Москви на поч.. ХVІІ ст., проти Порти й Криму (боротьба за Азов 1637-1641), брали участь у виступах Булавіна, Разіна, Пугачова. 1716 Дон перейшов у відання Правлячого Сенату, а 1786 отримав статус адміністративно-територіальної одиниці – землі. За Військом Донським закріплювалася земля, передана в користування станицям. З 1875 р. Військо Донське підпорядковувалося спеціально створеному Управлінню козацьких військ.