29 січня в головній читальній залі відбулося продовження розмови про вулиці Львова. Продовження, бо екскурсоводи вже слухали кілька місяців тому розповідь про новітні перейменування вулиць у Львові. Натомість у понеділок почули про найдавніші назви вулиць, що походили з княжих часів. Це вул. Волинська – колишній Волинський шлях, пл. Старий Ринок, Глинянський тракт, вулиці Галицька, Городоцька, Любінська, Стрийська, Зелена. Безумовно, в старому Львові були вулиці св. Миколая, св. Теодора. Після забудови нинішньої пл. Ринок (очевидно, в кінці ХІІІ ст.) постали вул. Руська, Вірменська, Галицька, Татарська – згодом Краківська, Домініканська та ін.

Організація української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Українські правники в історії державотворення: Степан Баран».

Вступне слово про видатного українського політичного та громадського діяча, публіциста, правознавця, доктора права, дійсного члена НТШ Степана Барана подав завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич.

Промовець назвав захід продовженням нашої відвічної традиції пошанування діячів національної історії і висловив такі світоглядні думки:

Українське правниче середовище повинно творити свій пантеон діячів, героїв, подвижників нації, державотворців, бо питання його розбудови, як і інших українських середовищ, є питанням сили нашої нації.

22 січня бібліотеку відвідали студенти–філологи проф. В. Працьовитого з ЛНУ ім. І. Франка. Екскурсію бібліотекою для них провів директор Іван Сварник. Він розповів про характер і призначення обласної бібліотека, структуру установи, зміст фондів. Поінформував також про відокремлені підрозділи – відділи мистецької та іноземної літератури. У великій читальній залі розповів про історію будівлі, колишнього Міського казино, як центральної установи для культурного дозвілля міщан Львова. У відділі абонемента ознайомив молодь з новими (за останні 10 років) надходженнями української та перекладної літератури. Студенти з цікавістю слухали розповідь, та й самі задавали питання, про ситуацію з російською літературою, яка складає добру половину бібліотечних фондів. Питали про масштаби поповнення бібліотек новими книгами. Також жваво реагували на тезу про неможливість заміни паперової книги сучасними носіями й технологічними новинками. Адже прогрес електроніки рухається надто швидко, щоб надовго (не кажучи вже «навічно») зафіксувати людську думку.

Своєрідним продовженням відзначення 150-річчя НТШ стала лекція про заснування й початки діяльності Товариства, яку провів Іван Сварник 22 січня для екскурсоводів та всіх зацікавлених.

В літературі існують різні думки як про засновників, так і про місце заснування Товариства. Щодо ініціаторів, то ними, безумовно, були кращі представники українського руху Наддніпрянщини й Галичини: В. Антонович, О. Кониський, О. Огоновський, К. Сушкевич, О. Барвінський та ін., які бажали створити незалежний від москалів осередок української культури. В першому статуті Товариства його мета окреслювалася лаконічно «вспомагати розвою руської словесности». Оскільки наддніпрянці не могли виступати засновниками, петицію до Галицького намісництва підписали: «С. Качала, М. Димет, К. Сушкевич, Ом. Огоновський, Л. Лукашевич, М. Коссак, Ол. Огоновський, Т. Барановський і Ю. Романчук. Фінансовою основою були кошти, пожертвувані Є. Милорадович-Скоропадською, О. Кониським, С. Качалою та ін. На них у Львові придбали друкарню. Щодо осідку Товариства ім. Шевченка, то найвірогіднішим місцем є приватний дім першого голови К. Сушкевича, де також було його адвокатське бюро, редакція газети «Правда» та ін. Адреса цього дому – вул. Оссолінських (нині Стефаника), 9 (І. Мельник. Галицьке передмістя). Деякі автори вважають, що дім і бюро Сушкевича були на Академічній, 8 (Криса л., Фіголь Р. Личаківський некрополь). За останньою адресою НТШ і його друкарня були згодом, після реорганізації 1892 р.