4 вересня львівські екскурсоводи взяли участь у з’ясуванні питань, дуже цікавих як для львів’ян, так і для українців загалом, а також для поляків. Не раз лунали також, згадані в негативному контексті, Англія і Франція. Однак найбільше «гикалося», вочевидь, росіянам.

Адже розмова стосувалася дуже важливого для історії ХХ ст. періоду: створення незалежних Української і Польської держав та їхньої мілітарної співпраці в боротьбі проти червоної Росії. Також боїв за Львів, Броди, Буськ і Варшаву 1920 року.

Варшавська угода, підписана українцями й поляками у квітні 1920 р., передбачала взаємну збройну підтримку. Її результатом став спільний похід польського (20 тис.) і українського (15 тис.) війська на Київ. Нашу столицю союзники відвоювали в червоних 5 травня. Однак українське село не відповіло на похід повстанням, не підтримало поляків, вбачаючи небезпеку повернення польських панів. Свою роль відіграли й червоні агітатори. Більшовики мобілізували нові сили й перейшли в контрнаступ. Тепер уже полякам і українцям довелося обороняти Броди, Буськ, Львів, Замостя й Варшаву. «Диво на Віслі» 1920 р. стало підсумком вдалої оборонної операції під Львовом. А також героїчної оборони Замостя українськими дивізіями ген. Марка Безручка й морською піхотою Михайла Білинського.

В останній день літа у великій залі бібліотеки історики Олег ПАВЛИШИН, Іван СВАРНИК та Ігор ЧОРНОВОЛ дискутували про непересічну постать нашого політикуму ХХ ст. – д-ра Осипа Назарука.

Іван Сварник процитував цікаву думку проф.. Дашкевича, який охарактеризував Назарука як «дуже талановитого й дуже безхребетного» діяча, який не раз міняв свої політичні погляди – від радикала й соціаліста в студентські роки до українського патріота й державника від початку створення УСС, згодом прихильника Липинського й монархіста (20-ті роки, Америка), а врешті до творця католицької УНО під патронатом владики Хомишина. Також показав присутнім видану факсимільним способом 2021 р. «Антольоґію стрілецької творчости», яку відкриває вступна стаття Назарука «То було так…». При цій нагоді історик окреслив важливу роль ювіляра в діяльності як Пресової кватири УСС, так і Пресової кватири УГА, його численні документально-публіцистичні твори про Легіон. Щодо характеристики Дашкевича – вочевидь вона пояснюється діаметрально протилежними особистими людськими якостями з Назаруком.

28 серпня у відділі абонемента бібліотеки відбулося святкування 100-річчя від дня народження Якима Прохоровича Запаска. Ювіляра згадували Іван Сварник та Володимир Стасенко. Директор бібліотеки підкреслив, що науковий доробок Я. Запаска заслуговує на велику шану українського народу. Він залишив фундаментальні праці з історії ужиткового мистецтва, рукописної книги, українського книгодрукування. Історик розповів детективну пригоду з повернення до Львова памʼятника на могилі Адама Коцка, викраденого з Личакова у 50-ті роки минулого століття. Цю справу на міжнародному рівні порушив тоді доцент Я. Запаско, який водночас був головою Львівського товариства охорони памʼяток. Він написав листи до Німеччини та Латвії, і, після певного часу памʼятник повернувся до Львова. Володимир Стасенко розповів про Запаска, як про свого наставника й наукового керівника. Також підкреслив його роль у вивченні українського килимарства й декоративного мистецтва загалом (словник). Як людина Яким Прохорович був простим, невибагливим у житті, однак прямим і принциповим. В той же час, порівняно з Ісаєвичем, він був сміливішим у наукових пошуках, відстоював свої погляди на принципові відкриття, зокрема щодо дофедоровського книгодрукування. В житті й науковій роботі йому довгі десятиліття допомагала дружина – Марія Андронівна.