24 червня, погожого недільного дня, Трускавець зустрічав науковців зі Львова, які приїхали вшанувати пам’ять видатного історика-архівіста Ореста-Нестора Мацюка (1932-1999). Урочистості, як годиться, розпочалися зі Служби Божої та панахиди в парафіяльній церкві. Далі гості та Орестові друзі відвідали музей історії Трускавця, де видатному землякові присвячена окрема експозиція. Приємно, що при цьому був міський голова п. Руслан Козир, який коментував розповідь працівників музею, а також познайомив присутніх з проблемами сучасного Трускавця. Втім, родини Мацюків, Гладких, Мінчаків присутні і в інших розділах музею, оскільки завжди належали до найактивнішої частини трускавецької громади.

Художник Ігор Копчик відомий своїми пластичними експериментами із тисненою шкірою, зокрема рельєфами дрібних форм на християнські мотиви. Біблійний та історико-порівняльний зміст своїх творів митець доповнює галереєю діячів на ниві християнського служіння та історичних постатей: Петро Могила, Андрей Шептицький, Папа Римський Іоан Павло ІІ, Гетьман Мазепа. А нещодавно представив набагато більший об’єкт – велике ліжко із балдахіном, оформлене скульптурними зображеннями давньоукраїнських божеств.

Липинський В’ячеслав (Вацлав-Вікентій) Казимирович – історик, соціолог, публіцист, філософ, дипломат, політичний і громадський діяч, ідеолог модерного консервативного напряму в українській суспільно-політичній думці. Один з основоположників державницького напряму в українській історіографії. Загальновизнаний засновник українського монархічного руху.

Народився 5 (18) квітня 1882 року в селі Затурцях на Волині в польській шляхетській родині. Навчаючись в Київській 1-й клас. гімназії, з 1900 року бере активну участь у громадському житті студентської молоді, намагаючись консолідувати діяльність студентства православного і католицького віросповідань на грунті консервативних цінностей та національно-державницької ідеології.

(до 960-річчя від заснування Києво-Печерського монастиря)

Літа Божого 2011 минає вже 960 років від того часу, як за князя Ярослава, сина Володимира, чернець Антоній заклав у селі Берестові на кручах Дніпра першу святиню – печерний монастир. Як історики, так і церковні діячі важають його одним із перших монастирів на Русі, що 1051 року поклав початок руському чернецтву. Співзасновником монастиря був також один із перших учнів Антонія — Теодозій (Феодосій). У 1058 році, попросивши благословіння преподоб¬ного Антонія, чернець Варлаам, який згодом став ігуменом, побудував над печерою першу дерев'яну цер¬кву в честь Успіння Пресвятої Богородиці. В другій пол. XI століття монастир став центром поширення і утвердження християнства в Київській Русі. У XII столітті монастир отримав статус «лаври» — головного великого монастиря. Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так звані пу́стині (зокрема, Китаєвська, Микільська та ін. під Києвом) з їхніми угіддями і кріпаками в Україні, Білорусі й Московії. Києво-Печерська лавра зіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, зокрема, була центром літописання, іконопису, славилася, як навчально-педагогічний осередок. У лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор «Повісті временних літ»), Никон, Сильвестр. Тут також перекладали на церковно-слов'янську мову і переписували твори іноземних авторів. У XIII столітті було вперше укладено «Києво-Печерський патерик» — важливе джерело з історії Києва і Русі, зокрема давнього періоду.