50 років тому, в ніч з 27 на 28 березня 1973 року у Львові було поширено близько 250 летючок такого змісту:

«Заборона російським самодержавством ювілею Шевченка стала найкращою формою агітації українських мас проти самодержавства /за Леніном/. Коли кати в апогеї свого чорносотенства топчуть національну святиню – у німих рабів повинні отверзтися уста. Шевченко є для українського народу національною святинею, і коли топчуть Шевченка – то топчуть нашу честь, насміхаються над народною совістю. Наш Львів завжди святкував шевченківські дні – ні один тупорилий кат – ні Австрія, ні Польща – ніколи не зважувався перешкодити всенародному вшануванню свого співця. Цього року вперше у Львові плюнули в нашу любов. Чого не зробили цісарська Австрія і панська Польща – зробив червоний фашизм «соціалістичної імперії Росії. Шевченка у Львові не святкували. Не було святкових вечорів ні у львівських театрах, ні у філармонії, ні в домі актора. А ініціаторів шевченківських урочистостей попередили, залякали перестрахувальники парткомів і КДБ. Не було вечорів у жодному з львівських вузів, навіть у консерваторії ім. Лисенка, навіть в університеті ім. І. Франка – в університеті, де майже всі факультети наполягали на святкуванні, а ансамбль «Черемош» підготував святкову програму, в університеті, де починаючи з 1939 року шевченківські вечори були університетським громадянським обов’язком. Навіть Черкаському народному хорові, який виступав у шевченківські дні в нашому місті, було заборонено співти «Заповіт» та інші «неугодні» сьогоднішнім сатрапам пісні.

Провідне коло Організації української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Світогляд українського народу: ідея та інтерпретації проекту».

Ідею проекту подав завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич.

Він висловив світоглядні думки про потребу піднесення спадщини предків – давньої сакральної української традиції, українського міфологічного мислення, створеної Богом первісної української ідентичности в контексті подальшого тривання й розвитку української цивілізації.

Конкретика проекту – створення священних текстів про світогляд українців на основі праць Івана Нечуя-Левицького «Світогляд українського народу», Митрополита Іларіона (Івана Огієнка) «Дохристиянські вірування українського народу», Володимира Гнатюка «Нарис української міфології» та інших; організація наукових викладів та студій класичних текстів і наукових досліджень; формування світогляду молодих українців на основі давньої традиції.

«Бібліотеки – це скарбниці

всіх багатств людського духу».

Г. ЛЕЙБНІЦ

22 березня відбувся бібліотечний десант в 2-Д класі СЗШ № 23 м. Львова «Бібліотека – скарбниця книг». Провідний бібліотекар відділу мистецької літератури Мар’яна Особа детально ознайомила дітей з історією розвитку бібліотеки та книги. Книга – одне з найбільших чудес, створеною людиною. Відтоді, як люди навчилися писати, свою всю мудрість вони довірили книгам. Книги відкривають нам світ, допомагають уявити минуле, зазирнути в майбутнє. Шлях розвитку книги був довгим і складним… Скарбницями книг називають бібліотеки. У перекладі з давньогрецької мови слово «бібліотека» означає приміщення, де зберігаються книги («бібліо» – книга, «тека» – сховище). Бібліотеки з’явилися в сиву давнину. Давні єгиптяни називали їх аптеками для душі, тому, що книги робили людську душу благородною, а розум сильним.

22 березня у відділі мистецької літератури відбулась презентація книжково-ілюстративної виставки «Поет скла» до 85-річчя від дня народження Андрія Бокотея (1938), українського художника скла і кераміки, педагога. Брали участь члени Львівського міського територіального центру, який працює під керівництвом Юлії Клим.

Завідувач відділу Надія Письменна ознайомила з творчістю художника. Сьогодні нашу культуру неможливо уявити без Андрія Бокотея, як і його творчість – не усвідомити, а особистість – не зрозуміти окремо від славного, давнього родоводу. Назвати майстра видатним – визначення надто делікатне: ім’я і твори його «оселилися» в багатьох куточках України й світу – вони в музеях і приватних колекціях, у галереях і антикварних салонах. У них своє велике життя, своя мистецька доля.