2 серпня у великій залі бібліотеки зібралися шанувальники поетичного слова, історики, бібліотекарі, просвітяни, громадські діячі, аби привітати з 80-річчям відомого поета й науковця Петра Шкраб’юка. Колеги «по цехові» - Євген Салевич, Андрій Содомора, Андрій Левик,– говорили про легкість поетичного пера ювіляра, його вміння помічати прекрасне в житті, відгукуватися на пекучі проблеми сьогодення, зокрема нинішню війну. Андрій Содомора підкреслив образ дороги, який наскрізною темою виступає у поетиці ювіляра. Іван Сварник розповів про історичні розвідки Петра Шкраб’юка про Крехівський монастир, орден ЧСВВ, про Михайла Павлика. Окремо зупинився на історичній есеїстиці. Ігор Данилиха подарував Петрові власноруч виконаний дружній шарж з віршованою присвятою. Лука Павлюк продемонстрував свою весільну фотографію і вітального вірша, складеного з цього приводу Петром Шкраб’юком.

Цього понеділка екскурсоводи Львова взяли участь у розмові про найвидатнішого львівського історика сучасності Ярослава Дашкевича. Як корінний львів’янин, він усе життя (крім 7 років тюрем і таборів) прожив у нашому місті, добре знав його та любив.

Батьками Ярослава були відомі історичні діячі – полковник УСС (київських) Роман Дашкевич і легендарна Олена Степанівна. По батьківські лінії вчений виводив свій родовід з князів Корибутів, про що нам нагадував масивний золотий сиґнет на його руці. Арситократичною була і його манера одягатися, і поведінка, і ставлення до жінок. Педант за натурою, він ніколи й нікуди не запізнювався, старанно готувався до кожного виступу, який завжди був зваженим, логічним і послідовним. Людина глибоких і обширних знань, чудовий знавець різних, у т. ч. й «мертвих» мов, він був єдиним в Україні знавцем вірмено-кипчацької мови, авторитетним знавцем і дослідником історії вірмен в Україні. Кандидатську «Україно-вірменські історичні зв’язки» він захистив у Єревані. Але перед тим, щойно закінчивши філфак ЛДУ, він 1949 р. був заарештований «за збереження й поширення антирадянської літератури». Побував у тюрмах Львова, Золочева, Києва, Харкова, Петропавловська, в таборах Карабаха й Казахстану. Після повернення до Львова (1956) був безробітним. З 1957 працював бібліографом Інституту суспільних наук, 1962 видав монографію про вірменські колонії в Україні ХV-ХІХ ст., а 1963 захистив кандидатську дисертацію. 1966 звільнений з роботи за вказівкою КДБ, знову безробітний. Далі працював у Музеї етнографії, в Історичному архіві, був безробітним. З 1990 працював у ІСН, а з 1992 створив і очолив Львівське відділення Інституту археографії. Помер 2010 р. у Львові, похований на Личакові.

28 липня у великій читальній залі нашої книгозбірні відбувся захід, присвячений Дню Державності України. Із вступним словом виступила завідувачка відділу великого читального залу Ольга Вахула. Присутні мали змогу переглянути фільм, у якому стисло висвітлено основні віхи історії України від найдавніших часів до сьогодення. Членкиня НСПУ і НСЖУ, поетеса і вокалістка Дзвенислава Чабан-Леус виконала авторський переклад з італійської мови пісні Liberta Аль Бано і Роміни Павер і продекламувала власні поезії «Криваве небо» і «Останній бій між світлом і ордою». Директор ЛОУНБ, історик Іван Сварник здійснив короткий екскурс в давню історію України – розповів про важливе значення міст Причорномор'я, Криму в нашій історії, наголосив, що Хрещення Володимира відбулося у Херсонесі (Крим). Працівниця нашого відділу Олена Лєтунова ознайомила усіх із книжковою виставкою, приуроченою до сьогоднішнього свята. Запрошуємо усіх бажаючих її відвідати.

Провідне коло Організації української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Українізація 1923 – 1932 рр.: національне відродження і московська політика».

Вступне слово на круглому столі подав завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич. Він визначив два світоглядні контексти обговорення теми: українізація як московський політичний обман, суттю якого була мета привернути українські національні сили до розбудови московської комуністичної імперії і проявити стан національної ідентичності українців для подальшого винищення провідних діячів і носіїв національної свідомості, та українізація як національне відродження в умовах тодішньої радянської дійсності. Довершенням українізації стали небачене в історії духовне піднесення нашої нації і небачений в історії людства московський терор над українцями. Українська національна культура сягнула світових вершин, а московське нищення творчої нації впало до найнижчих низин руйнації Божого світу. Протистояння народу-творця і народу-руйнівника є одвічним і кожен дає світові свої плоди, – зазначив доповідач.