Петро Іванович Калнишевський, або Калниш (1690—1803) — талановитий полководець, дипломат, вправний адміністратор і добрий господарник, який багато зробив для економічного й культурного розвитку Запоріжжя, для відстоювання його незалежності й автономії України.

Попри це, в історіографії особа останнього кошового Запорізької Січі, попри досягнення останніх років, висвітлена ще недостатньо. Радянська історична наука, керуючись «класовими» критеріями, вважала, що П. Калнишевський дуже довго — 10 років (1765— 1775) займав посаду кошового отамана, користуючись лише своїм економічним становищем багатого козака. Багаті козаки, щоб підкреслити своє положення й виділити себе з маси козацтва, називалися знатними чи старими. Разом зі старшиною, що займала посади, й «абшитованими» (відставними), вони брали участь у військових радах і вершили справи війська у своїх інтересах. Отож і Калнишевський, за марксистськими стереотипами, був найбільшим експлуататором народних мас і узурпатором влади, який, «користуючись підтримкою царського уряду, намагався ліквідувати виборність старшини і обмежував права рядових козаків», тобто усував із запорізького життя елементи демократії і тяжів до автократизму. З іншого ж боку над об'єктивним висвітленням життя і діяльності останнього кошового тяжів сформований ще ранньою українською історіографією образ «соловецького в'язня», мученика за українську справу, катованого, але не скореного царизмом. Спробуємо ж із часової дистанції поглянути на збережені документи кошового й оцінити його роль в українській історії.